- Земельний податок: об'єкт оподаткування
- Земельний податок: порядок обчислення податку на землю
- Земельний податок: пільги при сплаті податку на землю
- Земельний податок: терміни сплати податку на землю
- У цьому розділі:
Останнім часом ціни на землю роблять неймовірні скачки. Наприклад, з початку нинішнього року ділянки в межах 50 км від Києва подорожчали в півтора-два рази.
Не дивно, що стрімке подорожчання перетворило землю в досить прибутковий об'єкт для інвестицій. Але навіть якщо людина купила ділянку тільки в цілях інвестицій, йому все одно доведеться платити ... земельний податок. Оскільки за законом використання землі в Україні є платним. Плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки земель.
Податок на землю належить до загальнодержавних податків. Платниками земельного податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі, крім орендарів та інвесторів - учасників угоди про розподіл продукції.
За земельні ділянки, надані в користування у зв'язку з укладенням угоди про розподіл продукції, справляння земельного податку замінюється розподілом виробленої продукції між державою та інвестором на умовах, визначених в угоді.
За земельні ділянки, надані в оренду, справляється орендна плата. Платниками орендної плати відповідно до Закону України "Про оренду землі" є орендарі. Орендна плата за землю розраховується на підставі договору про оренду землі, а обов'язок її сплати виникає внаслідок укладення цього договору (докладніше див. Тему Аренда землі ).
Таким чином, власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі сплачують земельний податок, а орендарі - орендну плату.
З 31 березня 2005 року в перелік загальнодержавних податків і зборів (обов'язкових платежів) була додана орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності, тобто така орендна плата є податком на землю, а орендарі таких земель сплачують орендну плату до відповідного бюджету.
Платники єдиного податку не є платниками податку на землю. Однак постановою КМУ від 16.03.2000 р № 507 уточнено, що платники єдиного податку звільняються від податку за землю лише за земельні ділянки, що використовуються ними при здійсненні підприємницької діяльності.
Фізичні особи, які не отримують дохід від земельної ділянки, але мають у власності земельну ділянку, є платниками податку на землю і повинні сплачувати земельний податок на загальних підставах.
Слід також звернути увагу на ситуацію, коли суб'єкт господарювання орендує приміщення в багатоповерховому житловому будинку. Орендарі приміщень не можуть бути самостійними землекористувачами, а значить і не можуть самостійно сплачувати земельний податок, оскільки для них немає об'єкта оподаткування.
Власники землі та землекористувачі відповідно до ст. 15 Закону про плату за землю сплачують земельний податок, а також орендну плату за земельні ділянки державної і комунальної власності з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою. Право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації.
З одного боку, із зазначеного можна зробити висновок про те, що поки державний акт не видано, земельний податок сплачувати не потрібно (такої позиції дотримується і Держкомзем). Але, з іншого боку, на сплату земельного податку наполягатиме податковий орган, аргументуючи свою позицію тим, що використання землі в Україні є платним.
Судова практика з цього питання склалася на користь платників податків. Наприклад, ВГСУ в одному з постанов вказав, що земельний податок сплачується тільки власниками або землекористувачами земельних ділянок, які отримали земельну ділянку у власність або в користування, що підтверджується відповідним державним актом і за умови внесення відповідних даних до земельного кадастру, які є підставою для обчислення податку на землю.
До оформлення державного акта на земельну ділянку або договору оренди з одночасним розірванням старого договору попередній власник (орендар) сплачує земельний податок (орендну плату), якщо інше не обумовлено в договорі купівлі-продажу майна або земельної ділянки.
При цьому у разі припинення права власності або права користування земельною ділянкою податок на землю сплачується за фактичний період перебування землі у власності або в користуванні в поточному році (ст. 15 Закону про плату за землю). Про це зазначено і в листі Держкомзему від 02.08.2004 р № 14-22-6 / 6835, в якому розглядається питання сплати земельного податку в разі реорганізації підприємства.
Земельний податок: об'єкт оподаткування
Згідно ст. 5 Закону про плату за землю об'єктом плати за землю є земельна ділянка, а також земельна частка (пай), яка перебуває у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди.
Згідно ч. 5 ст. 14 Закону про плату за землю, за земельну ділянку, на якій розташована будівля, що перебуває у спільній власності кількох юридичних осіб або громадян, земельний податок нараховується кожному з них пропорційно їх частці у власності на будівлю. Тобто якщо, наприклад, підприємство володіє землею і будівлею, один поверх якого проданий, то в цьому випадку земельний податок нараховується кожному з власників пропорційно їх частки власності на будівлю.
Земельний податок: порядок обчислення податку на землю
Порядок оподаткування платників податку на землю здійснюється відповідно до Закону про плату за землю, який визначає різні механізми справляння земельного податку в залежності від того, встановлена чи ні грошова оцінка землі, де розташована земельна ділянка: в населеному пункті або за його межами, а також ставки земельного податку окремо для різних категорій земель, визначених Земельним кодексом України .
Відповідно до Земельного кодексу всі землі України за основним цільовим призначенням поділяються на дев'ять категорій, кожна з яких має особливий правовий режим Важливим є те, що ЗКУ не поділяє землі за ознакою: кому надано земельну ділянку і де він розташований - в населеному пункті або за його межами . Саме щодо цих питань норми Закону про плату за землю не відповідають нормам ЗКУ, тому їх необхідно розглянути докладніше.
Відповідно до ст. 8 Закону про плату за землю податок на землі, надані для підприємств промисловості, транспорту, зв'язку та іншого призначення (за межами населених пунктів), справляється з розрахунку 5% від грошової оцінки одиниці площі ріллі по області. У той же час відповідно до ст. 11 даного закону земельний податок за ділянки, надані на землях водного фонду, за винятком земельних ділянок, зазначених у ч. 2 ст. 6 закону, стягується в розмірі 0,3% від грошової оцінки одиниці площі ріллі по області.
Як зазначає ДПАУ, ставка земельного податку для земель водного фонду, наданих за межами населених пунктів підприємствам промисловості, транспорту, зв'язку та іншого призначення для виробництва рибної продукції, становить 0,3%.
Таким чином, на думку ДПАУ, землі водного фонду за межами населених пунктів повинні обкладатися податком на землю за ставкою 0,3%, встановленої ст. 11 Закону про плату за землю для земель водного фонду, незалежно від того, яким підприємству вони надані.
Разом з тим в листі від 25.04.2007 р № 2035 / О / 17-0315 ДПАУ було висловлено інша думка. Оскільки земельні ділянки під господарськими будівлями і спорудами, які розташовані за межами населених пунктів, відносяться до несільськогосподарських угідь, то ставка земельного податку встановлюється відповідно до ст. 8 Закону про плату за землю.
Статтею 63 Закону про держбюджет 2009 рік передбачено, що по сільськогосподарських угіддях та землях населених пунктів, грошову оцінку яких проведено і уточнено станом на 1 січня 2009 року, застосовуються ставки земельного податку, встановлені ст. 6 і ч. 1 ст. 7 Закону про плату за землю. Таким чином, ставка податку на землю в межах населених пунктів становить 1% від оціночної вартості земельних ділянок, а для сільськогосподарських угідь - земельний податок 0,1% для земель зайнятих ріллею, сінокосом, пасовищами і 0,03% - багаторічними насадженнями.
В разі покупки земельної ділянки на підставі цивільно-правового договору розмір земельного податку розраховується від суми, що дорівнює грошовій оцінці землі, але в будь-якому випадку сума, від якої розраховується розмір земельного податку, не може бути менше ціни земельної ділянки, зазначеної в договорі. При цьому, на думку ДПАУ і Мінфіну, такий порядок визначення суми земельного податку поширюється на всіх суб'єктів, незалежно від часу придбання земельних ділянок за цивільно-правовими угодами.
Земельний податок: пільги при сплаті податку на землю
Законодавство надає людям ряд пільг зі сплати земельного податку. Зокрема, від податку на землю звільняються:
- інваліди I та II груп,
- громадяни, які виховують трьох і більше дітей,
- громадяни, у кого члени сім'ї проходять строкову військову службу,
- пенсіонери,
- ветерани війни,
- особи, які постраждали від аварії на Чорнобильській АЕС.
Їм надаються пільги на земельні ділянки в межах норм, встановлених Земельним кодексом України:
- для ведення особистого селянського господарства - не більше 2 гектарів,
- для садівництва - не більше 12 соток,
- для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у селах - не більше 25 соток, в селищах - не більше 15 соток, в містах - не більше 10 соток,
- для індивідуального дачного будівництва - не більше 10 соток,
- для будівництва індивідуальних гаражів - не більше сотки.
Земельний податок: терміни сплати податку на землю
Земельний податок сплачують власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та постійні землекористувачі на підставі поданої ними звітності з податку на землю в податкові органи, при цьому обов'язок сплати земельного податку не залежить від результатів господарської діяльності.
Згідно ст. 17 Закону про плату за землю податкове зобов'язання по земельному податку, а також по орендній платі за землі державної та комунальної власності, визначене у податковій декларації на поточний рік, сплачується рівними частками власниками та землекористувачами земельних ділянок за місцезнаходженням земельної ділянки за базовий податковий (звітний) період, який дорівнює календарному місяцю, щомісяця протягом 30 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця.
Громадянами земельний податок, а також орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності сплачується рівними частками до 15 серпня і 15 листопада.
Надміру сплачені суми податку на землю підлягають поверненню платнику за його письмовою заявою або за його бажанням зараховуються до сплати земельного податку за наступний рік.
У разі припинення права власності або права користування земельною ділянкою земельний податок сплачується за фактичний період перебування землі у власності або користуванні у поточному році.
Якщо ділянкою володіють кілька осіб, тоді земельний податок сплачує кожен власник окремо пропорційно своїй частці.
І наостанок відзначимо, що за несвоєчасну сплату земельного податку на суму боргу нараховується пеня з розрахунку 120% річної облікової ставки Національного банку (на день появи податкового боргу або на день його погашення) за кожен календарний день прострочення. У 2007 році облікова ставка НБУ становить 8%, 120% облікової ставки відповідно - 9,6%. Таким чином, за кожен день прострочення людині доведеться сплатити пеню за земельний податок в розмірі 0,03% боргу.
При цьому Закон передбачає ряд підвищень ставки податку на землю. На земельні ділянки, віднесені до курортних зон, ставка податку на землю збільшується:
У цьому розділі:
- на південному узбережжі Криму - в 3 рази,
- на південно-східному узбережжі Криму - в 2,5 рази,
- в гірських і передгірних районах Закарпатської, Львівської, Івано-Франківської та Чернівецької областей (крім населених пунктів, віднесених законодавством до категорії гірських) - у 2,3 рази,
- на західному узбережжі Криму - в 2,2 рази,
- на Чорноморському узбережжі Миколаївської, Одеської та Херсонської областей - в 2 рази,
- на узбережжі Азовського моря і в інших курортних районах - в 1,5 рази.
Для створення даної статті використані матеріали з таких джерел:
Основні податки в Україні: закон України "Про систему оподаткування" визначає основні принципи оподаткування в Україні, податки і збори.
До загальнодержавних податків і зборів належать ПДВ (податок на додану вартість), податок на прибуток підприємств, акцизний збір, податок з доходів фізичних осіб, рентні платежі, плата за землю, податок з власників транспортних засобів, мита та інші податки.
Місцеві податки і збори: податок на рекламу, комунальний податок, податок за право використання місцевої символіки, податок за право проведення місцевого аукціону, податок за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі та сфери послуг і інші податки.