Фото з відкритих джерел
Сформована в Україні фіскальна система має ряд унікальних особливостей, які виділяють її серед багатьох інших. Ну, а в Європі подібна модель і зовсім була б неможливою, адже вона спочиває на двох китах: рівні оподаткування, який робить нерентабельним будь-який бізнес, крім кримінальної тріади, з одного боку, і вкрай низьку якість адміністрування податків, з іншого. Між цими Сциллою і Харибдою і доводиться щодня пропливати совісному платнику податків, який поки не відвів свої фінансові потоки в тінь. За допомогою цієї ж розтяжки відбувається і "позолочений" вищих посадових крісел. Адже коли фіскальне навантаження токсична для бізнесу, а система адміністрування стоїть на ручному гальмі, роль окремої особистості чиновника в "податкової історії" стає майже всемогутньою. Щось на зразок чиновницького "волюнтаризму". Ну, а ті, хто не хочуть "заплатити податки і спокійно спати на кладовищі", намагаються якось оптимізувати свої зобов'язання перед державою.
Одним з яскравих прикладів всього описаного вище є податок на житлову нерухомість, який повинні оплачувати фізичні особи. Надходить він в місцеві бюджети і по ідеї повинен був стати одним з головних наповнювачів скарбниці українських міст і сільських громад. Мав, але не став, хоча в якості моделі для наслідування була взята саме західна система, де цей податок є одним з основних. В принципі будь-яка реформаторська ідея в Україні з'являється або за допомогою грантових організацій, або в ході тривалих дискусій з кредиторами. З податком на нерухомість сталася саме друга історія. Спочатку МВФ вимагав ввести податок на майно для багатих. Саме тому спершу мінімальні норми оподаткування житлової нерухомості не зачіпали більшу частину звичайного населення країни. Але платити за свої активи "еліта" не дуже-то хотіла, внаслідок чого спостерігалися казуси, коли в особняку на тисячу квадратів право власності розподілялося на всіх родичів, що викликають довіру. Робилося це з метою отримати податкову пільгу. Збори з цього податку були мізерні, що вступало в жорстке протиріччя з приростом кількості яхт на Дніпрі, дорогих іномарок на дорогах і збільшенням пристолична сіл, які враз стали мало не "золотою милею". При цьому країна продовжувала просити кредити у міжнародних кредиторів. Подібна нісенітниця неабияк напружила оних, і вони зажадали спочатку налагодити систему адміністрування податків, а вже потім просити позикові кошти. Мовляв, гроші лежать у вас буквально під ногами, а ви просто лінуєтеся нагнутися за ними.
Як це зазвичай буває, тупикову ситуацію повинен був розрулити колективний "Гуськов", то є простий люд, адже він для цього ідеально підходить. У зв'язку з цим проблему адміністрування вирішили по геніальному просто: за рахунок розширення бази оподаткування. Відтепер в розряд платників потрапили власники квартир площею понад 60 кв. м і будинків - більше 120 кв. м. Тобто основний удар було завдано по середньому класу і тим "невезунчік", які набудували "сараїв" в далекі 90-ті, а також по власниках "сталінок" і "брежневок" - як по спадкоємцям злочинного колоніального минулого. Сума податку встановлена в розмірі 1,5% від мінімальної заробітної плати за один оподатковуваний метр. Для власників "великий" нерухомості, тобто квартир в 300 квадратів + і будинків 500 +, придумали універсальний податок на "відшибі" в розмірі 25 тисяч гривень з "морди".
Практика застосування податку на нерухомість в Україні наочно показала, що такі складні податки можуть бути імплементовані в національну фіскальну систему при наявності декількох жорстких передумов. По-перше, сам податок повинен опиратися не на кількісні параметри житла, а на його оцінну вартість: квартира в 100 кв. м в "хрущовці" на околиці, яка оподатковується, може бути в рази дешевше, виходячи з ринкової вартості, ніж квартира в 60 квадратів з видом на Маріїнський парк. Не кажучи вже про те, що будинок в 120 квадратів в якихось "Сорокошичі" і точно такий в елітному селищі таун-хаусів - це, як кажуть в Одесі, дві великі різниці. Таким чином, діюча модель податку на нерухомість є соціально несправедливою і демотивує населення по його сплаті.
Крім того, адміністрування податку неможливо без наявності доступних реєстрів нерухомості, наповнених хоча б на 70-80%, в той час як самі податківці визнають, що значна маса об'єктів, введених в експлуатацію в колишні роки, знаходиться за "бортом". І ще одне важливе спостереження: цей податок працює в тих країнах, які мають розвинену систему ринкової оцінки і де оцінювачі несуть кримінальне покарання за заниження оціночної вартості. Тільки при наявності зазначених вступних система податку працює як годинник: купив квартиру, зробив раз на рік обов'язкову оцінку, заплатив податок, виходячи з ринкової вартості житла. В такому випадку дотримується не тільки принцип соціальної справедливості (більше платить не той, у кого великий метраж квартири або будинку, а той, у кого ці об'єкти дорожче), але і елементарна логіка: якщо ціни на нерухомість ростуть, то і зростає податок, якщо падають - податок знижується, адже він повинен відображати вартість активів. В Україні ж податок прив'язаний до розміру мінімальної зарплати, зростання якої регулюється адміністративно, тобто залежить виключно від "садомазо" уряду, який розігрується якраз перед виборами. І виходить, що ціни на нерухомість падають котрий рік, а податок на неї при цьому зростає семимильними кроками. До речі, те, що податок на нерухомість прив'язаний саме до розміру мінімальної зарплати, досить дивно, адже всі соціальні стандарти "зациклюватися" на прожитковий мінімум, а штрафи - на неоподатковуваний мінімум доходів громадян.
112.ua
Насправді прив'язка податку на нерухомість до прожиткового мінімуму дуже вигідна для держави. Підвищувати прожитковий мінімум в уряді не поспішають: з 2014 року він зріс лише з 1176 грн до 1853 грн в 2018-м. За цей же період мінімальна заробітна плата збільшилася з 1218 грн до 3723 грн. Подібна вибірковість цілком з'ясовна: прожитковий мінімум підвищувати не поспішають, адже слідом за ним доведеться збільшувати пенсії та соціальні виплати, в той час як зростання мінімалки доводиться в основному на приватний сектор.
112.ua
Держава себе не обдурить, саме тому розмір податку був прив'язаний до мінімальної зарплати, а не до прожиткового мінімуму. Ще в 2014 році прив'язка податку до цих двох індикаторів давала приблизно однакові рівні податкових платежів за 1 кв. м - по 18 грн. А вже за 2018 й податок на нерухомість, розрахований від мінімальної зарплати, складе 56 грн за метр, в той час як в разі прив'язки податку до прожиткового мінімуму даний показник склав би рівно в два рази менше - 28 грн за кв. м. При сплаті податку за минулий рік це співвідношення складе 48 грн і 26 грн відповідно.
112.ua
Як прив'язка до мінімалки відбилася на звичайному українцеві? Якби податок розраховувався від прожиткового мінімуму, його розмір за 2018 рік склав би 1112 грн, а в дійсності за сорок "зайвих" квадратів доведеться доплатити за підсумками цього року 2234 грн, тобто в два рази більше. Звичайно, місцеві органи влади можуть знизити рівень податку, але чому платник повинен залежати від милості місцевих депутатів?
112.ua
Ніхто ніколи не аналізував динаміку зростання податку на нерухомість в контексті рівня інфляції. Так ось, за період з 2015 по 2018 рік (якщо взяти за основу плановий рівень інфляції в цьому році на рівні 10%) споживча інфляція склала 79%, а зростання податку за ці ж роки перевищив 170% (розмір платежу за один кв. М в гривні), тобто більш ніж в два рази обігнав інфляційну динаміку. Будь-які закони економіки тут вже не діють, як і закони фізики в умовах сингулярності. Ну, не можуть податки рости в два рази швидше, ніж інфляція, це суперечить елементарним правилам фіскальної "гравітації". А причина цього стану полягає в тому, що "у верхах" права рука не знає, де нишпорить ліва, ось і підвищується розмір мінімальної зарплати без урахування того, що слідом за нею аналогічно зростають і прив'язані до неї податкові платежі. При адекватному державному менеджменті варто було б зробити дві речі. Мова не йде про надяганні трусів або зніманні хрестика. Тут необхідно або ввести зростання мінімальної зарплати в економічно обгрунтоване русло, або "відв'язати" від мінімалки зав'язані на неї податки.
Якби фіскальна система у нас працювала, як в Європі, в такому випадку ми стали б свідками парадоксальної ситуації, коли зростання зарплати частково з'їдається зростанням податку на нерухомість. Але справа в тому, що сумарні збори оного по країні становлять не набагато більше 200-300 млн грн на рік. Левову частку надходжень забезпечують податки на комерційну нерухомість. Більшість населення особливо не заморочується цим податком, тим більше що відповідальність за його нарахування цілком і повністю лежить на ГФС, а вона не в силах нічого зробити через те, що за багато років в країні так і не навели порядок з урахуванням титулів власності на нерухоме майно, в першу чергу, не сформували адекватні реєстри. Ось і виходить, що "косяки" нашої фіскальної системи мінімізуються тотальним невиконанням її вимог. І будь-яка податкова реформа, без створення базових інститутів, приречена приблизно на такий же результат.
Олексій Кущ
Редакція може не поділяти думку автора. Якщо ви хочете написати в рубрику "Думка", щоб ознайомитись з публікацій і пишіть на blog @ 112.ua .
Звичайно, місцеві органи влади можуть знизити рівень податку, але чому платник повинен залежати від милості місцевих депутатів?