Практика складання актів податкової перевірки без винесення в подальшому податкового повідомлення-рішення (ППР) досить поширена. При цьому в таких актах досить часто міститися дані, які мають вкрай важливе значення для платника податків (наприклад, визнання угоди нікчемною). Крім того, дані такого акта можуть стати підставою для порушення кримінальної справи відносно керівника підприємства.
У той же час можливості оскарження акту податкової перевірки практично відсутні, оскільки згідно з наказом ДПАУ від 22.12.2010 № 984 (раніше, згідно з наказом від 10.08.2005 року № 327) акт - це службовий документ, який підтверджує факт проведення перевірки і є носієм доказової інформації про виявлення порушень. Виходячи з цього, більшість судів вищих інстанцій (див. Постанову ВСУ від 07.05.2008 № 08/262, ухвала ВАСУ від 22.07.2009 № К-1185/07, постанова ВАСУ від 28.10.2010 № К-16536/07) приходять до висновку, що оскільки акт перевірки лише фіксує факт правопорушення, то він не є рішенням СВП і не породжує правових наслідків. А тому не може бути предметом розгляду в адміністративних судах.
Звичайно, така практика порочна. Хоча б тому, що адмінсуди, розглянувши такі вимоги, закривають провадження у справі в зв'язку з тим, що такі справи не підлягають розгляду в адмінсудах, але всупереч ч. 2 ст. 157 КАС не вказують, у яких же саме судах такі справи варто розглядати. Тим самим порушуються ст. 55 (право на судовий захист) і ч. 2 ст. 124 (юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини) Конституції.
Спроби переломити сформовану практику або обійти її робилися неодноразово, але вкрай рідко закінчувалися позитивно для платника податків. Серед найбільш оригінальних спроб, - подача позову про визнання фактів, викладених в акті, що не відповідають дійсності. Але задоволення позову в першій та апеляційній інстанціях, в кінці кінців, завершилося фіаско з рішенням ВГСУ від 14.10.2010 № 60 / 38-10, який встановив, що в цих випадках має місце реалізація органом ДПС визначених законом повноважень щодо отримання інформації, що не може розглядатися як поширення недостовірної інформації.
Більш успішним, і, на наш погляд, правильним, є оскарження не найбільш акту податкової перевірки або його відомостей, а дій податківців щодо його складання. Прикладами успішного оскарження саме дій податківців щодо складання акта перевірки можуть служити постанови Миколаївського окружного адмінсуду від 23.04.2010 № 2а-1404/10/1470 та від 02.11.2010 № 2а-5476/10/1470. Звичайно, це всього лише постанови одного суду першої інстанції, і на противагу їм можна навести багато інших рішень, де в задоволенні таких позовних вимог відмовляли (див. Наприклад, постанова ВАСУ від 14.09.2010 № К-13106/07). Але прагнути до такого оскарженню треба хоча б для того, щоб відстрочити момент порушення кримінальної справи проти керівництва компанії.
Крім того, добре б робити акцент в цих позовах на незаконність не так дій зі складання акту перевірки, скільки по відхиленню / ігнорування зауважень до нього. Згідно п. 86.7 ПК платник податків може подати заперечення до акта перевірки в разі незгоди з висновками перевірки чи фактами та даними, викладеними в акті (довідці) перевірки. Ці зауваження повинні бути враховані при винесенні НУР. Отже, слід оскаржити те, що податкові органи не врахували доказів і аргументації платника податків, чим порушили його права.
Предметом оскарження можуть також стати бездіяльності податківців по невинесення Нура після складання акту перевірки. Згідно п. 86.8 НК НУР повинен бути винесений протягом 10 днів з дня складання акта перевірки, а при наявності заперечень - протягом 3 днів після їх розгляду. Бездіяльність податкових органів щодо винесення Нура порушує право платника податків на оскарження в виду зазначеної судової практики, але в той же час означає ряд несприятливих наслідків для платника податків.
Даний матеріал підготовлений фахівцями Юридичної компанії "Правова допомога" і відноситься до напрямку діяльності " Податкове право ".
Ми можемо надати Вам допомогу в оскарженні акта податкової перевірки.
